Суперкопірайтер

Невразливі суперкопірайтери існують! Не вірите? Зараз я вам це доведу.

Фінанси

Суперкопірайтери ніколи не бувають обмежені в коштах. Вони готові на першу вимогу відшкодувати збитки замовника, якщо терміни виконання завдання були зірвані через хворобу копірайтера і в разі будь-якого іншого форс-мажору. Як їм це вдається? Дуже просто – суперкопірайтер вважає, що краща ковбаса – це панчоха з грошима. Саме тому суперкопірайтер:

-10% свого заробітку регулярно відкладає в ту саму «панчоху»;
- страхує своє життя і здоров’я від нещасних випадків і інших неприємностей;
- регулярно працює над пошуком нових клієнтів з метою забезпечення постійного припливу замовлень;
- постійно підвищує рівень майстерності, що дозволяє періодично підвищувати розцінки;
- бере участь в програмі співфінансування пенсії;
Здоров’я

Суперкопірайтер завжди виконує роботу в строк, тому що всі мікроби, бактерії, віруси зникають, не долітаючи до копірайтера. Ви запитаєте чому? Та тому що суперкопірайтер не забуває зробити наступне:

- він облаштовує робоче місце з урахуванням всіх вимог ергономіки і незабутнього фен-шую;
- він не економить на програмах і гаджетах, які допомагають зберегти зір, запобігти тунельному синдрому, остеохондрозу та іншим професійним захворюванням;
- суперкопірайтер мінімум раз на рік проходить повне медичне обстеження, включаючи флюорографію;
- копірайтер регулярно приймає комплекси вітамінів і мінералів;
- абонент в тренажерний зал суперкопірайтера від частого використання стирається практично в пил;

Зв’язок

Суперкопірайтер – це людина, яка відповідає на виклик замовника за пару секунд до самого дзвінка. І все це завдяки мікрочіпу, імплантованому в мозок копірайтера, він вловлює найменші коливання інфомережі, що виникає навколо замовника. При відсутності вживленного чіпа, суперкопірайтер починає активно розвивати телепатію, телекінез і телепортацію. І все це з єдиною метою – завжди бути на зв’язку. У самому крайньому випадку, якщо немає чіпа, а телепатія залишилася недоступною, суперкопірайтер:

- працює з включеною аською і Скайпом, не звертаючи уваги на те, що позивні відволікають від роботи і збивають з думки;
- електронну пошту перевіряє мінімум двічі в день, максимум – кожні три хвилини;
- телефон постійно тримає на зарядці, щоб в самий відповідальний момент зв’язок не обірвався через розрядку батареї;

Крім того, кожен суперкопірайтер запускає власний супутник зв’язку, а часом і декілька, для забезпечення стабільного Інтернету.

Особиста чарівність

Наймогутнішою зброєю суперкопірайтера є особиста чарівність. На всі нападки та уїдливі зауваження він відповідає стриманою усмішкою та ввічливими, обеззброючими репліками, які доводять опонента до сказу. І все це завдяки тому, що суперкопірайтер перш ніж відповісти на каверзне або уїдливий питання:

- рахує до ста двадцяти;
- десять разів глибоко вдихає через рот і видихає через ніс;
і лише потім починає обмірковувати відповідь;

Єдине, що може погубити суперкопірайтера – це негативний відгук, разючий в саме серце. Суперкопірайтерів так мало – бережіть їх.

Журналістика

Журналістів часто звинувачують у продажності.

Безумовно, журналіст також як будь-який інший працівник отримує заробітну плату за свою працю (або просто винагороду від ЗМІ, який публікує або іншим способом використовує його матеріал). Мова не про це. Йдеться про те, що багато хто з «працівників пера і мікрофона» «приваблюють» та інші джерела доходу. У таких випадках кажуть, що стаття, наприклад, або передача «замовна», тобто журналісту заплатили, щоб він написав (сказав) щось, або не написав (не сказав), або висвітлив той чи інший факт в потрібному світлі. Істина в такому випадку спотворюється, читач вводиться в оману (як мінімум, про об’єктивність інформації).

Крім грошових сум, журналістові можуть бути запропоновані подарунки, послуги, запрошення та інші блага, які, загалом і в цілому, можна визначити як «особисту вигоду».

Досить категорично про подібну ситуацію йдеться в Кодексі етики журналістів: «Журналіст взагалі не повинен приймати, ні прямо, ні побічно, ніяких винагород або гонорарів від третіх осіб за публікації матеріалів і думок будь-якого характеру».

Девід Рендалл у своїй книзі  також наставляє: «Ви не повинні отримувати особисту вигоду від своїх статей. Ви скомпрометуєте себе, якщо приймете послуги від тих, про кого пишете, чи отримаєте особисту вигоду з написання статті ». Він же наводить такий приклад, розглянутий на Гарвардському семінарі з етики, в якому він брав участь.

Ви подружилися з міським чиновником, своїм сусідом. Він пропонує вам спільно купити автомобільну мийку, якою ваші сім’ї будуть користуватися по черзі. У його силах роздобути цю мийку, яку в звичайних обставинах ви просто не змогли б собі дозволити, завдяки своєму знайомству з директором місцевого заводу. За його словами, в обмін директор заводу хотів би, щоб про його підприємство була надрукована доброзичлива стаття.

Далі в практикумі задавалось наступне питання: «Як ви поступите?». Питання було чисто риторичне, і правильніше було сформулювати його так: «проміняв ви свою репутацію, чесність, добре ім’я і можливість писати про цей заводі без підказки на половинне користування автомийкою?»

На думку правоборців, ситуація, коли джерело пропонує журналісту опублікувати інформацію за фінансову винагороду, повинна бути виключена з практики працівника ЗМІ як не відповідна професійно-етичним нормам, які рекомендують журналісту «бути особливо пильним при спілкуванні з джерелом, який пропонує інформацію взамін за послуги або гроші , не вступати в торги через інформацію ». Тим більше коли мова йде про навмисне спотворення фактів, «замовних» матеріалах, наклеп.

Становлення професії перекладача

“Перекладач – це не професія” – такий поширений афоризм народився в радянські часи і чудово відображає тодішній погляд на професію перекладача. Подібна оцінка, принижувала статус перекладацької праці, відображала низьку затребуваність професії перекладача в умовах «залізної завіси», коли контакти з іноземцями в основному обмежувалися офіційними заходами і були строго регламентовані.

Відповідно, в 60-ті/80-ті роки існувала обмежена кількість профілів перекладача. До них можна віднести перекладача художньої літератури, перекладача науково-технічної літератури, перекладача з супроводу делегацій, гіда-перекладача «Інтуриста» і перекладача-синхроніста для перекладу раз в чотири роки на з’їздах КПРС і на нечисленних великих міжнародних форумах, присвячених в основному питанням боротьби за мир та іншим суспільно-політичним темам.

У повсякденній свідомості професія перекладачів в основному асоціювалася з професією гіда-перекладача «Інтуриста» – організації, що виконувала в радянський час важливу державну задачу по відбиранню у клятих капіталістів валюти, якої так потребувала радянська країна.

Широко поширений був термін «лінійний перекладач». Так називали перекладачів, які супроводжували радянські делегації, які виїжджали за кордон і нечисленні іноземні делегації, які приїжджали в Радянський Союз.

Переважна частина цих делегацій направлялася і приймалася по лінії офіційних організацій і відомств: ЦК КПРС, ВЦРПС, Комітету молодіжних організацій (КМО), Союзу товариств дружби і культурного зв’язку із зарубіжними країнами (ССОД), Комітету радянських жінок, Спорткомітету та інших.

Досить екзотично для того часу прозвучала у фільмі «Зимова вишня» фраза головної героїні, про те, що вона освоює вершини технічного перекладу. Адже тоді про цю професію мало хто знав.

Ринок перекладів, як такий відсутній. Фрілансерів, які працювали на ринку «у вільному польоті», тоді ще не було як класу. Усні переклади обслуговувалися в основному штатними перекладачами відповідних міністерств і відомств.

Переклади книг замовлялися і розподілялися через видавництва, які всі без винятку були державними, а також через Всесоюзну агенцію з авторських прав (ВААП), яка диктувала правила гри.

Основний потік науково-технічних перекладів каналізований у Всесоюзному центрі технічних перекладів (ВЦП), який був справжнім комбінатом перекладів з добре налагодженою технологією, а головне з досвідченим штатом перекладачів і редакторів.

Звідси тисячі сторінок виконаних перекладів розсилалися по всіх містах і селах неосяжного Радянського Союзу. Інша частина технічних перекладів виконувалась у відділах науково-технічної інформації численних науково-дослідних інститутів (НДІ) та в Бюро письмових перекладів «Інтуриста» – це прообраз майбутніх перекладацьких агентств.

З тих пір багато що змінилося. Десь одночасно із зародженням ринкової економіки в період горбачовської перебудови почав формуватися і ринок переказів.

З тих пір минуло майже 20 років. Ринок переказів в Україні в цілому сформувався. На цьому ринку є безліч різних (часто нічим не схожих між собою) сегментів, працює велика кількість гравців і діють певні неписані правила та закономірності.

Можна сперечатися про те, наскільки цей ринок переказів цивілізований і якою мірою він відповідає інтересам кваліфікованих і сумлінних перекладачів. Але це вже інше питання.

Жорстке регулювання ринку переказів при такій кількості гравців і господарюючих суб’єктів, мабуть, взагалі річ важкодосяжна. Предметом такого регулювання могли бути  взаємини між замовниками та виконавцями переказів. Але запропонувати тут щось крім найбільш загальних законодавчих рамок і деяких необов’язкових до виконання рекомендацій, мабуть, важко.

В умовах ринкової економіки ринок складається з дій багатьох тисяч рядових і непересічних учасників ринку. В результаті вимальовується деяка узагальнена і багато в чому суперечлива картина, яку кожен може інтерпретувати по своєму. Ринок переказів тут не виняток.

Повертаючись до сказаного на початку статті, можна констатувати, що за останні 10-15 років переклад у всіх його різновидах став повноцінною професією. І подібно до багатьох інших сфер діяльності навколо перекладацької професії існує чимало міфів.

Спираючись на багаторічний досвід професіоналів перекладацької справи, можна з упевненістю сказати: перекладач це не одна, а цілий комплекс професій.

Професії просто перекладача не існує, як не існує професії інженера, лікаря, юриста, менеджера. Заняття тим чи іншим різновидом усного або письмового перекладу передбачає наявність різних професійних навичок, різний психічний склад, різний стиль і ритм життя.

«Перекладач» – це не професія, а ціла група досить різнорідних професій, об’єднаних лише наявністю у тих, хто займається цим видом діяльності, навичок міжмовного зіставлення усних висловлювань або письмових текстів двох або більше мов. А далі при найближчому розгляді виявляються відмінності.

Перекладач – всього лише узагальнене найменування, метафора, яка дозволяє звернутися разом до численного загону перекладачів різних жанрів перекладу та спеціалізацій. Якщо ж взяти конкретного перекладача, то без уточнень не обійтися.

Анонімність журналіста

Анонімність журналіста небажана практично так само, як анонімність джерела інформації. Його особистість повинна бути по можливості ідентифікована, оскільки це – одна з умов вільного обміну інформацією, а також головна передумова відповідальності всіх учасників інформаційного обміну.

Тим не менш, в журналістській практиці зустрічаються випадки, коли репортер вправі вимагати збереження своєї анонімності, а редакція зобов’язана її гарантувати.

Надаючи журналісту статус аноніма, редактор повинен упевнитися в суспільній значимості освітлюваного предмета, важливості публікації матеріалу про нього і в неможливості або небажаності цієї публікації під ім’ям автора. Однак він повинен бути впевнений в тому, що якість інформаційного продукту в умовах анонімності не постраждає. Для цього винайдені різноманітні види технічного маскування, наприклад, зйомки людини ведуться спиною до камери, застосовується ефект затемнення, спотворення голосу і т.д.

 Можна виділити два види анонімності:

1)      неповна, коли не називається ім’я журналіста, але не ховаються ні його зовнішність, ні інші відмітні ознаки;

2)      повна, коли ситуація змушує засекретити не тільки ім’я репортера, але і його зовнішність.

 Приклад з практики інших країн.

Умовою надання повної анонімності на Бі-бі-сі вважають випадки, коли публікація може спровокувати особисті або сімейні проблеми (розлучення, втеча дітей і т.п.), вплинути на різного роду залежності (наркотичну, лікарську, алкоголізм, схильність до азартних ігор і т.п.); накликати на журналіста підозру в залученні до засудження суспільством соціальних пороків, таким, як проституція, дитяча порнографія і т.п., а також при висвітленні серйозних кримінальних розслідувань, у разі якщо журналісту загрожує помста злочинних угруповань.

У друкованих ЗМІ журналіст має право наполягти на використанні псевдоніма.

Жінка-копірайтер

Копірайтинг притягує до своїх лав все більше вагітних і молодих мам, які хочуть реалізувати свій творчий потенціал і продовжувати піклуватися про своїх домочадців. Однак дана сфера тісно пов’язана з родиною і може привести до трьох результатів:

1. Згубно позначитися на сім’ї,

2. Благотворно позначається на бюджеті сім’ї,

3. Нейтральний момент.

Копірайтинг вимагає на початку своєї діяльності багато часу і може не стикуватися з планами сім’ї. Наприклад, чоловіка не влаштовує зайнятість дружини через перекладання обов’язків на пару годин по вихованню дитини на нього. Або чоловік звик до ідеальної чистоти й панського столу, а через нове захоплення дружини йому доводиться задовольнятися двома блюдами з десертом і мити за собою посуд.З іншого боку, чоловікові не зрозуміле прагнення жінки самореалізовуватися, рости як особистість. Чоловік більше розуміє дружину, яка при ньому метушитися і виконує домашні обов’язки (готування, прибирання, прання), ніж сидить за комп’ютером і заробляє гроші. Нерозуміння породжує систематичні конфлікти і скандали на тему зарплати, яка не варта витраченого часу і не відчутна. Тут необхідно один раз показати чоловікові «відчутність» електронних засобів, наприклад, сплативши за комунальні рахунки, замовивши товар в інтернеті…

Тому жінка-копирайтер в даному випадку може поступити таким чином:

- Поступитися чоловікові і кинути цю професію,

- Поєднати написання статей з виконанням домашніх обов’язків, з урахуванням 1-2 години вільного часу краще писати тексти на продаж,

- Відстоювати свій вільний час для себе і свого улюбленого заняття, почніть з години для себе, поступово додаючи в день по 5 хвилин.

Інша крайність може полягати в захопленості професії, коли починаючий копірайтер натхнений своїми новими перемогами і починає набирати замовлення, як хом’як про запас, недооцінюючи свої можливості і час, тому доводиться жертвувати або рейтингом виконавця, або спокійною обстановкою в будинку. Молоду маму, обділену спілкуванням, особливо затягує написання статей, які дозволяють не тільки дізнаватися багато нового, але і підвищувати самооцінку за рахунок похвали замовників.

Чоловік, який також особистісно зростає і саморозвивається, з легкістю розуміє свою дружину і може навіть брати участь у написанні своїх статей. Сімейний тандем дозволяє надалі не тільки розширити сферу замовлень, але і створити свій сайт, тим самим поповнюючи загальний бюджет.

Копірайтинг дійсно може приносити непоганий дохід, але для цього необхідно заробити своє ім’я та знайти своїх потенційних клієнтів. Наприклад, звичайний опис товарів по картинці може принести до 2 тисяч рублів за 5 днів, тоді як написання рекламного тексту в 20 рядків може бути оцінений мінімум в 600 рублів.

Дана професія може ніяк не відбитися на сім’ї, якщо жінка не порушує життєвий уклад сім’ї, і пише статті, коли чоловіка немає вдома або не афішує своє заняття, називаючи його комп’ютерним відпочинком.

Таким чином, початківець копірайтер повинен визначитися з тим місцем, яке займає в його житті нова професія: якщо це лише тимчасова забава, то не варто йти на конфлікт з сім’єю, якщо це ваше життєве кредо, то варто відстоювати свою думку і донести до своїх близьких людей про свої бажання.